Радий вітати вас у новому 2019-му. Щороку намагаюся вийти на зв’язок із вами з позитивними, веселими роздумами. Та, на жаль, цьогоріч так не вийшло – ділитися буду своїм безмежним обуренням та страхом. Може, це дивно, але довели до такого стану мене діти! Дякувати Богу, не мої діти.
Було це минулої п’ятниці. Зранку, як і завжди, бурхливо зібрав до школи та садочка своїх діточок, періодично прикрикуючи на них за різні дрібниці: проспали, портфель з вечора не зібраний, спортивну форму знову ледве не забули, снідають довго і т.д. Щодня ця картина залишається незмінною, як і в багатьох інших сім’ях.
Вже прямуючи на роботу традиційно обіцяю собі, що більше часу буду приділяти дітям, бо ще замалі, бо багато від них вимагаю, бо хочу, щоб росли у любові та турботі. Раптово мої добрі батьківські думки перериває голосна музика. Грає щось страшне, що піснею не назвеш – матюк за матюком. Оглядаюсь довкола… парк, монумент загиблим воїнам, церква… На очі потрапляє двоє школярів, два хлопчики, десь приблизно 5-6-класники. Перше, що спало на думку, – соромно, що діти чують цю безглузду музику, ці зовсім не людські слова про абсолютно не дитячий процес.
Знову оглядаюсь – звідкіля ж цей безглуздий витвір мистецтва лунає?! Вмить мене охопив шок – пісня грала з невеличкої колонки в руках одного з хлопчиків. Не вірилось очам і, тим паче, вухам. Рука автоматично полізла в кишеню за телефоном; починаю знімати на відео.
Відео доступно тут: Шокуюче відео, зняте біля церкви
На годиннику було близько дев’ятої. Діти гарно тепло вбрані, за спиною – портфелі. Нескладно зробити мінімум два висновки: що прямують вони до школи і що батьки в них нормальні, турботливі.
Згадалося, як напередодні донька розповідала: йшла до школи і так хвилювалася за контрольну, яка мала бути того дня, що ледве не пройшла позв свою альма-матер. Про що ж думали ці хлопчики? На що налаштовувались перед уроками? Про що взагалі можна думати, слухаючи таке музичне страхіття?!
Повз дітей прямували й інші перехожі, вираз обличчя в нас з ними, мабуть, був однаковий. Старенька бабуся зупинилася і довго дивилася учням вслід. А з колонки так голосно, що навіть старенькій людині було ідеально чути, дерся чоловічий голос, який під музику із якою-не-якою, але римою, розповідав, що він робив зі своєю сучкою (це було чи не єдине літературне слово в цій пісні) п’ять хвилин тому.
Вже потім я зрозумів, що, можливо, потрібно було зробити зауваження дітям… Але це було потім… А в той момент стільки відчуттів охопило серце, що розум не хотів вірити в побачене і почуте. Як же страшно стало за наших дітей! Стало страшно за наше майбутнє!
Коли діти звернули в напрямку школи, трохи прийшов до тями. І повернувся до своєї ж думки: треба більше часу приділяти дітям! Вже ввечері ми всією сім’єю грали в Монополію та слухали гарні сучасні українські пісні.
PS. Жалкуючи, що не зробив зауваження хлопцям, вирішив виставити це відео на сайт нашої районки. Він достатньо активно переглядається відвідувачами і був шанс, що батьки чи інші родичі цих дітей подивляться, впізнають своїх чад і більше приділятимуть уваги їх вихованню, звернуть увагу на їх смаки та вчасно попередять страшні наслідки, до яких може призвести подібна музика, подібна безстрашна поведінка. Коментарів до відео поки було два. Вони теж шокували мене – наче здорову адекватну людину! Схаменіться, люди! Не будьте байдужими до своїх дітей, адже вони – ваше обличчя. Вони з вас беруть приклад! Вони – ваша щаслива старість, майбутнє нашої держави і цілого світу!
Від щирого серця, від вашого Перця!
